Як радянська влада баптистів цуралася

журналіст
Пригадую ще в дитинстві, що до сусідів-баптистів ставилися якось насторожено. Звичайно, віталися, спілкувалися, але особливих сентиментів не проявляли. Цуралася баптистів і офіційна тоді радянська влада.
 

Ось яка історія трапилася у селі Оброшине на Пустомитівщині. Сім’я Д. М. і І. В. Чернячкевичів звернулися із листом-проханням до працівників апарату обласного уповноваженого ради у справах релігій. Тут повідомляли, що мають двох синів. Старший – уже виконав свій громадянський обов’язок – відслужив у рядах радянської армії. На той час працевлаштувався на роботу у науково-дослідному господарстві ”Оброшине. Молодший син якраз перебував у військових лавах. Сім’я тривалий час працювала, зуміла зібрати певні кошти. Виношували заповітну мрію – придбати неподалік Львова житлове приміщення для старшого сина. Були згідні придбати навіть недобудову. Гадалося, з часом разом добудують і справлять новосілля старшому синові, щиро подякувавши Богові за ще одне добро для сім’ї та майбутньої родини.

 

Невдовзі вдалося з’ясувати, що у с. Оброшине один мешканець мав недобудоване житлове приміщення. Сам він виїхав із села. За словами односельців, переповідав якось, що думає продати незавершене будівництво, бо оселився в іншому місці. Чутка підтвердилася після розмови із власником будови. Тепер слід було зібрати відповідні документи для оформлення купівлі-продажу недобудови і приступити спільними сімейними зусиллями до її завершення.

 

Старший син Чернячкевичів і власник приміщення подали відповідні заяви до виконкому сільської ради. Невдовзі отримали рішення місцевої влади про погодження такого акту продажу-купівлі недобудованого приміщення, оскільки на той час інших претендентів на нього не було. З іншого боку, дирекція дослідного господарства видала наказ про передачу земельної ділянки від власника будинку до сина Чернячкевичів. Документи передали до виконкому Пустомитівської районної ради. Тут з матеріалами ознайомилися члени комісії із житлового фонду райвиконкому. Після тривалого обговорення подані документи… відклали, мовляв, не все в порядку з ними.

 

Довелося просити господаря недобудованого приміщення знову приїхати в село для певних пояснень органам місцевої (тепер уже районної) влади. Та й після цього заздалегідь підготовлені і подані матеріали не зазнали жодних змін (правок, доповнень, редакцій). Втім, працівники райвиконкому дали зрозуміти, за словами власника будівлі, «шукай іншого покупця, цьому ти продати не зможеш». Селом же від хати до хати, з уст в уста (тодішня сільська комунікація) передавалися недобрі чутки: «З баптистами не хочемо мати справу». Дійшла ця прикра новина до сім’ї Чернячкевичів. Вони ж старалися переконати недоброзичливців: «Нині наші сини ще не є члени Церкви». Не допомогло. Не вірили. Не хотіли вірити. На жаль, стереотип мав свої глибокі коріння в органах радянської влади, а подекуди й серед мешканців сільської місцевості.

 

Офіційної письмової відповіді від райвиконкому теж не надходило. У вирішення справи знову втрутилися працівники апарату обласного уповноваженого ради у справах релігій. Вони, зокрема, письмово нагадали (9 січня 1987 р.) районній владі про закінчення терміну розгляду заяви громадян Чернячкевичів. І додали: «До осіб, що порушують вимоги щодо розгляду скарг громадян, просимо вжити необхідних заходів і терміново надіслати відповідь разом із додатком від 9 січня 1987 р.».

 

Знову продовжувалася тривала владна мовчанка. Аж 19 травня 1987 р. від райвиконкому в апарат уповноваженого на заяву гр. Чернячкевич В. І. прийшла довгоочікувана відповідь: «Згідно пропозицій комісії райвиконкому після попереднього розгляду справ на індивідуальне будівництво від 17 лютого 1987 р. райвиконком відмовив гр. Чернячкевичу В. І. у наданні дозволу на купівлю незавершеного будівництва житлового будинку гр. Кузьменка В. В.  у с. Оброшине як одинокому і без достатнього стажу роботи в дослідному господарстві «Оброшине». Отже, педантичні радянські бюрократи нарахували аж дві причини відмови: перше - потенційний покупець не одружений. Друге - потенційний покупець має недостатній термін часу праці в даній організації в с. Оброшине. Тому й відмовили у прописці, а, значить, у можливості придбати за власні кошти недобудову, що продавалася її власником. То невже сімейний стан може бути причиною відмови людині у придбанні недобудованого приміщення ?

 

Нарешті, 4 червня 1987 р. за адресою:  смт. Великій Любінь Городоцького району, вул. Курортна, 2, кв. 6. Чернячкевичу Д. М. прийшов ще один лист: «Ваша заява щодо купівлі будинку у гр. Кузьменка В. В. розглянута комісією виконкому Пустомитівської районної ради. …Виконком відмовив у придбанні будинку Вашому синові Чернячкевич В. І., так як він не має трьохрічного стажу роботи у дослідному господарстві, як цього вимагає закон».

 

Невдовзі всі зазначені документи відправили «до справи», тобто здали у поточний архів для тимчасового зберігання. Виплекана мрія сімейства вірних Церкви Євангельських християн-баптистів відкладалася. Зазначена відписка, може й мала згаданий підтекст тодішнього державного табу. Недолугий закон відповідного законодавця. Та, думається, що цілком зрозуміле по-людськи сімейне (родинне) прохання не отримало позитивного вирішення через банальне: «З баптистами не хочемо мати справу». Так, дуже часто вислів «не хочемо» стає більшим гальмом від «не можемо». Місцева влада боялася, щоби в с. Оброшине не поселилися вірні Церкви ЄХБ. Адже тоді доведеться планувати відповідні виховні та профілактичні заходи у новому релігійному середовищі, відстежувати його діяльність, дотримання вірними Церкви так званого радянського законодавства про релігійні культи. А це зайві владні клопоти, яких можновладці силкувалися уникати… Зазвичай, краще було спиратися на кабінетне радянське «Не пущать» чи «Нельзя». Так легше було жити владі, а трудніше існувати простим громадянам, до того ж – віруючим. На жаль, останнє не хвилювало радянську владу.

 

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 517. –Арк. 2-3, 4, 5, 6.

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram