Володимир має вирватися з лещат минулого

У Верховній Раді зареєстрували проект постанови про перейменування міста Мукачеве Закарпатської області на місто Мукачево. Люди готові виправити у назві міста одну єдину літеру!

У Верховній Раді зареєстрували проект постанови про перейменування міста Мукачеве Закарпатської області на місто Мукачево. Люди готові виправити у назві міста одну єдину літеру!

Чесно кажучи, мене ця новина добряче здивувала. Це ж за однієї букви мешканці міста хочуть історичної справедливості. Ще більше мене здивувала інформація про те, що мешканці Старого Чорторийська рішуче відкидають приставку «Старий» і прагнуть повернутися до автентичної назви – Чарторийськ. Більше того Маневицька районна рада підтримала пропозицію Старочорторийської сільської ради та звернулася до Волинської обласної ради щодо перейменування села Старий Чорторийськ Старочорторийської сільської ради на Чарторийськ Чарторийської сільської ради.

Все це відбувається у Маневицькому районі, де багато років на виборах перемагав комуніст Мартинюк. Люди поступово вникають у власну історію, переймаються нею і прагнуть відродити те, що у них відібрали. Та соромно нам, мешканцям міста, заснованого князем Володимиром, яке було столицею Галицько-Волинського князівства, як мінімум має бути.

Поглянемо на теперішнє поки Мукачеве. Це місто входить до зони малого прикордонного руху з Угорщиною та Словаччиною. Виходить, їх ніхто не лякав розповідями про те, що доведеться змінювати власним коштом таку омріяну картку і решту офіційних документів. Бо, насправді, цього не треба.

А що у нас з поверненням історичної назви? Глухо як в тому танку, що на вулиці Драгоманова дулом на ЄС стоїть. І скільки там мільйонів на депозит мер міста Петро Саганюк поклав? Мій висновок: у нього немає бачення подальшого розвитку міста. 

Занепад Володимира-Волинського не приховати за показною чистотою центральних вулиць та потішними розповідями багаторічного міського голови Петра Саганюка про свої здобутки. Власне, самі ці його «здобутки» і призвели до того, що сорокатисячне княже місто виживає за рахунок прикордонної контрабандної торгівлі з сусідньою Польщею.  Прогресу немає і не буде. Як і туристів. Отой архітектурний безлад на автостанції з МАФами, які затулили пам’ятку національного значення – вали городища є яскравим свідченням безперспективності міста при Саганюку.

За роки його правління нічого не зроблено у питанні повернення місту давньої назви – Володимир. Нав’язану ще за російського царяту приставку «Волинський» можна було б вже давно відкинути, адже наше місто має давню історію, яка сягає корінням у глиб середньовіччя і назване воно було в честь хреститеся Русі князя Володимира. В той час жодного московського царя не було, як не було і Москви. Але для теперішньої міської влади це не аргументи, та й холуйська звичка оглядатися на Кремль залишилася ще з часів роботи на велику партію комуністів. Певно, в епосі червоних поневолювачів України, Саганюка всіма фібрами комсомольської душі тримає його комуністичне минуле в якому він почав робити свою політичну кар’єру. Так виглядає, що Саганюк для Володимира – це як Брежнєв для Радянського Союзу у часу застою.

Та і команда підібрана під одну людину – мера. І хоч вона зараз і омолодилася та всі знають, хто все вирішує. Певно, команді Петра Саганюка подобається бути лузерами на периферії.  Ні за що не відповідати, нічого не міняти й при цьому жалітися на непереборні обставини, серед яких на першому місці пасивність і власна відсталість.  Головне аби власний добробут не страждав.

Питання, за яку ниточку потягти, щоби місту нарешті повернути назву для мене лежить у двох площинах. Перша - провести широку роз’яснювальну кампанію аби вирватися з часів застою. Починати слід із того пункту, де Україна та наше місто  змушені були повернути з європейського шляху на азіатський. А це потрапляння в орбіту ворожої імперії, спершу Російської, потім Радянської. Треба все називати  своїми іменами: упродовж століть Україна перебувала під ро­сій­­сько-радянською окупацією. І приставка «Волинський» тому підтвердження. Тому поруч з декомунізацією треба проводити ще й розрив з міцно вкоріненою в головах імперією.  Друга –– декомунізувати місцеву владу, змінивши мера і нарешті розірвати з баченням людини, яка живе у минулому, бо памперси як і політиків треба змінювати регулярно.

Чи це реально зробити? Звісно! І Мукачево та Чарторийськ нам у приклад.

Ярослава Вознюк

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram