Сталінізм-путінізм спадковість брехні

Сталінізм-путінізм: спадковість брехні

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"

 Відгриміли салюти, затих рев моторів, військовиків відвели на місце дислокації – Росія пишно відсвяткувала 70-ту річницю перемоги у Другій світовій війні. Гучно, але з кислим присмаком, бо на святкування не прибули світові лідери, протестуючи проти ескалації насильства в Україні. В Росії різного роду ювілеї перетворилися на «єднання» лідера держави з народом і підкреслюють, бодай вдавану, велич країни, що оголосила себе спадкоємицею Радянського Союзу, а Путін став новим «собіратєлем руських земель». Але це вже у минулому.

Та на горизонті новий ювілей, з яким нинішнє керівництво Росії не знає, що вдіяти. Маємо на увазі 100-річчя так званої Великої Жовтневої соціалістичної революції – революції, яка заклала підвалини найкривавішому режиму за все існування людства. Як писав видатний український поет Є.Маланюк, «нацисти були лише бездарними учнями більшовиків». Путінська Росія опинилася на політично-моральному роздоріжжі, бо курс на так зване «примирення» є лише черговим фіговим листком чергової пропаганди і чергового обману власного народу. Влада Росії ні нинішня, ні попередня – не засудила сатанинський ленінсько-сталінський режим на рахунку якого десятки мільйонів безневинно вбитих громадян, серед яких найбільше українців. Путін, який укріплює свій авторитарний режим, не може засудити ініціаторів великого терору, бо ж сам виріс із цієї системи і є ініціатором багатьох антигуманних заходів і дій. Він не скриває ностальгію по СРСР і мріє (і діє!) про чергове відродження «неозорої» батьківщини.

Російські ідеологи, офіційні і неофіційні, втілюють у життя фундаментальну брехню на всіх рівнях російського суспільства, з метою зберегти традиційний дух самодержавства, автократії, жорстко воюючи проти нечисленних адептів демократії і втілюючи в життя ідеї «руського міра». Ескалація насильства і мова сили, Шантаж Європи, пряма агресія проти Грузії, Молдови та України – підкреслюють те, що нинішня Росія ні на крок не відійшла від самодержавної та більшовицької імперій і швидко перетворюється в терористичну державу. Виходячи з цього, заклик до примирення є черговим кремлівським фарсом. Путін добре знає морально-ідейний стан нинішнього російського суспільства, яке не буде протестувати, у 2017 р. проти «примирення» більшовиків із їхніми незліченими жертвами. По-нині замовчуються злочини на Україні і Москва не визнала Голодомор 1932-1933 рр., як геноцид українців. Саме масштабний російський план чи проект реалізації комунізму, призвів до трьох жахливих голодоморів на Україні. Аналогічні плани більшовики реалізовували на Закавказзі, Прибалтиці, в Середній Азії, в Молдові, Криму, Туві на інших окраїнах імперії.

Нинішні козачки «призабули», як більшовики винищували їх тисячами на Кубані, в Сибіру і розстріляли 40-70 тисяч при кінці Другої Світової війни. Про це в російській історії заборонено згадувати, а козачків відправляють «повинність ісправлять» на Україну.

А тепер повернімося до Росії. Нещодавно міністр культури Росії Володимир Мединський організував у музеї сучасної історії (?) круглий стіл під назвою «100 років Великої російської революції: осмислення в ім’я консолідації». Хитро! Якої Великої російської революції» Лютневої буржуазно-демократичної (з оцінкою більшовиків) чи Великої Жовтневої соціалістичної революції»? отже, злито воєдино. Нинішній російський обиватель не дуже обізнаний із цими назвами. До вироблення і утвердження тез міністра Мединського приклав руку і директор інституту російської історії РАН Юрій Петров. Отже, провладною російською верхівкою зроблено спробу руками метрів російської історичної науки виробити критерії так званого «примирення» яке дістало назву «платформ національного примирення». Пам’ятаймо, що без путінського «одобряме» ні Мединський, ні Петров не насмілилися б оприлюднити ці, так звані «травневі тези». Вони вилилися у п’ять пунктів, які підкреслюють старання нинішнього режиму примирити непримиренне з метою відбілити чи завуалювати російський неототалітаризм. Невеликий штрих до цих тез. Чи можливе реальне примирення між червоними і білими, між чекістами і Бога винними інтелігентами, священиками чи селянами?

Нині в Москві найбільші в історії людства кати прикрашають мавзолеєм і цвинтарем біля кремлівської стіни велич імперії і поки що ніхто їх не збирається перепоховувати кудись за Урал, ближче до Вейзевула.

Але повернімося до тез: 1. «Спадкоємність історичного розвитку від Російської імперії через СРСР до сучасної Російської Федерації». Тут і коментарі не потрібні, адже спадкоємність у всьому, особливо в придушенні національних республік та інородців. Всі згадані російські режими базувалися на гнобленні і відомим терміном «тюрмою народів». Без нелюдської експлуатації, кривавих злочинів, агресії і тотальної брехні Росія не могла б існувати. Друга теза: «Трагізм суспільного розвитку». Цей трагізм, особливо для пригноблених народів, став суспільним геноцидом, а промотором цього трагізму суспільного розвитку стала російська тоталітарна держава.

Теза третя: «Пошана до пам’яті героїв обох сторін, які щиро відстоювали свої ідеали й невинуваті в масових репресіях і військових злочинах». Знову ж таки цинічна брехня. Шановний читачу, давайте подумаємо, чи багато в Росії міст, сіл, вулиць, які носять прізвища Денікіна, Врангеля, Краснова, Юденича, Міллєра, Шкуро, Власова, Камінського, які теж обстоювали свої ідеали. Натомість імен ленінсько-сталінської епохи і бовванів аж кишить у нинішній путінській Росії.

Теза четверта: «Засудження ідеології революційного терору». Можна сприйняти цю тезу при умові, якщо Путін публічно осудить режим леніна-сталіна, осудить більшовизм за голодомор в Україні, за знищення 140 тисяч білогвардійців у Криму, за розстріл 20 тисяч польських офіцерів, за мільйони загиблих в ГУЛАГу та інше!. Поки що таких заяв ми не почули. А може російський президент захоче виділити компенсацію родинам десяткам тисяч загиблим японським військовополоненим, адже Японія не нападала на Радянський Союз. У тезах і згадки немає про винищення мільйонів громадян СРСР – українців, білорусів, грузин, вірмен, татар, народів Прибалтики, Туви і Північного Кавказу.

Теза п’ята: «Помилковість ставки на допомогу зарубіжних союзників у внутрішньо-політичній боротьбі». І тут від лукавого. І ця теза є сфальсифікованою і далека до історичної правди, бо знаємо сталінське ставлення до союзників, як знаємо ціну путінського союзу, особливо з Януковичем і Ко.

 І далі. Щоб примирення, навіть у самій Росії було дієвим і об’єктивним, треба визнати Російську імперію тюрмою народів, злочинну суть радянського режиму, бо саме 1917 р. став чорним роком для всієї цивілізації і народів Європи, зокрема.

А це не можливо, поки ВВП керує нинішньою Росією, а його офіційною підпорою та ідеологічним підґрунтям є особи, що здобули чекістський гарт в системі КГБ. І тому згадані тези є лише зовнішньою формою чергового кривого дзеркала російської внутрішньої, зрештою і зовнішньої політики. Брехня давно введена в ранг російської державної ідеології.

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram