Історичні ревізії

Історичні ревізії

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
Сьогодні в Росії повним ходом йде ревізія історії країн Східної Європи, особливо історії колишніх «республік» СРСР, зокрема історії України.
Російські історики та путінські політтехнологи практично не згадують про ліквідацію Катериною ІІ Гетьманства, Запорозької Січі, запровадження кріпацтва в найчорнішому варіанті. Російська цариця Катерина ІІ, вона ж німкеня за походженням на ім’я Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербська, як і її попередник – Петро І, зробила чимало для ліквідації українських церков, особливо УГКЦ, що на цей час була основною релігійною конфесією на Волині, правобережжі, а з 17— р. і в Галичині. Російська цариця та її вимуштрувані підлеглі – владики РПЦ, успішно насаджували російське православ’я на цих теренах – аж до указу Миколи І у 1839 р.

В діях російського самодержавства, як і в майбутній радянській імперії так і в нинішній путінсько-гебістській Росії нічого дивного немає. Зло, підлість, підкуп, брехня і обман, захланність, аморальність, імперська захланність та імперіалістичний оскал є найкращими епітетами для характеристики російського імперіалізму та його натхненників. Прикладів – хоч відбавляй.

На жаль, частина українських владик зрадила свою Церкву і стала вірнопідданими і слухняними виконавцями волі Катерини ІІ. З особливою люттю вони переслідували та нищили УГКЦ, яка почала перетворюватися на національну Українську Церкву. Ще по-сьогодні частина українських істориків, не кажучи вже про радянських вчених, співає дифірамби владиці Георгію Кониському, що очолював Києво-Могилянську академію. Ніхто не сумнівається в його інтелекті, але він був вірним лакеєм Катерини ІІ, як і його сподвижники – Київський митрополит Гавриїл Кременецький та архімандрит Мельхіседек Значко-Яворський. Вкупі вони продовжили зрадницько-угодовську традицію відомих українських духовних інтелектуалів – Ф.Прокоповича та с.Яворського.  Блискуче освічені особистості і слухняні агенти царату.

Владика Стефан Яворський виголошував хвалу гетьману І Мазепі і першим … викляв його.

Чого варта книга Г.Кониського «Записки … о том, что в России до конца ХVI века не было унии с Римской Церковью». Нагадаймо читачеві і те, що з 1765 р. він був дорадником російського посланника у Варшаві –Рєпніна, який, за дорученням Катерини ІІ, готував ґрунт для ліквідації Речі Посполитої, УГКЦ та УПЦ.

Ліквідація Польської держави йшла паралельно із знищенням всякої думки про незалежність чи бодай автономію України.

Що цікаво, в умовах агонії Речі Посполитої, саме польська шляхта стала на захист УГКЦ, відкидаючи вимогу Катерини ІІ заборонити цю конфесію і надати більше прав іншим конфесіям. Цариця виступила із фальшивими заявами про опіку над православними Речі Посполитої . Чим закінчилася ця «опіка» - загальновідомо.

В 1767 р., за 5 років до першого поділу Польщі, польська шляхта не дозволила, на сеймі, реалізувати висунути Рєпніним вимогу і у відповідь, він кинув на Варшаву російські війська, а його агенти захопили рішучих противників царської політики в Польщі – владик Каетана Солтиса та Юзефа Залузького і обидва вони були відправлені на «перевиховання» в глибину Росії.

На цей час останній польський король Станіслав Август Понятовський, що був ставлеником цариці і на додачу – її коханцем, старався лавірувати у своїй політиці, щоб зберегти єдність Речі Посполитої, але російська тінь уже нависла над Польщею, бідний король тоді не міг знати, що зроблять російські солдати із тлінними останками його матері в янівському костьолі, що біля Львова в 1914 р. Понятовський і клан Чарторийських готові були піти на поступки Росії але шляхта чинила одчайдушний опір, відкидаючи один із пунктів «Вічного миру» 1686 р. про опіку РПЦ на православними жителями Речі Посполитої. Слід завважити, що на Правобережжі тоді було 80 % вірних УГКЦ. Москва ж планувала руками православних добити Річ Посполиту, ліквідувати УГКЦ, а потім знищити і українську православну ієрархію, приєднавши її до Московського патріархату. Так діяли пізніше і відомі атеїсти на чолі з В.Уль’яновим-Леніним так діють сьогодні і захисники «руського міра».

Фальшива московська пропаганда не була вчасно розгадана керівниками найбільшого гайдамацького повстання – Коліївщини, що вибухнуло у 1768 р. на Правобережній Україні.

Катерина ІІ вміло використала постання барських конфедератів і повстання гайдамаків , щоб реалізувати свої імперські амбіції. На територію Правобережної України були введені чисельні загони російської армії (як нині в Крим та Донбас), які почали бої з конфедератами Пулавського, однозначно при допомозі вищезгаданих владик, особливо архімандрита Мотронівського монастиря Мильхисидека Значко-Яворського, що був вміло керованим Г.Кониським, національний вибух козаків та селян був спрямований не тільки проти польської шляхти, але й проти греко-католиків, католиків та євреїв.

Гнів «останніх орлів», до речі, справедливий, але вміло контрольований Росією і її промосковською агентурою в Україні був спрямованими проти тих верств населення, що були невигідні царату.

Нехай Катерина ІІ особисто не видавала відомої «Золотої грамоти» із закликом бити шляху, євреїв, ксьондзів та уніатів, але її чудово сфальсифікували місцеві владики. Те ж саме, що і сьогодні: в Криму не було російський «зелених чоловічків», на Донбасі нема російських вояків. Знову ж таки сценарій – аналогічний.

І на жаль, керівники повстання М.Залізняк, І.Гонта, С.Неживий, М.Швачка, І,Бондаренко та інші не розпізнали підступів російської цариці та її довірених  осіб на Україні.

Нагадаймо читачам, що євреї в Росії були жорстко переслідувані, але, в Речі Посполитій вони мали певну свободу. Та найбільш зненавидженими для Катерини ІІ були греко-католики. Мусимо констатувати, що гайдамаки повністю виконали задум Катерини і за свою політичну короткозорість заплатили величезними жертвами. Москва зрадила повсталих, зрадила все керівництво Коліївщини. Гайдамаки мали пам’ятати про злочини Москви проти України, зокрема звіряче знищення Батурина, ліквідацію Січі петровими сатрапами, знищення козацьких вольностей і ліквідацію незалежної УПЦ.

Катерина ІІ, як і її послідовники, аж до нинішнього президента Росії включно, боялися європейської цивілізації, а Україна на цей час як і Річ Посполита були форпостами цієї цивілізації. Сьогоднішній путінський сценарій на Донбасі тотожний подіям часів Коліївщини і поділом Речі Посполитої.

В Європі, за старанням платного рупора Катерини – французького мислителя Вольтера, поляки звинувачувалися у католицькому фанатизмі, а на українців дивилися як на місцевих відсталих аборигенів. Те саме сьогодні чинить Путін, підкупляючи європейських лідерів правих і лівих партій, які стають на захист російського кровожерливого імперіалізму, під виглядом месіанства чи захисника моралі.

Не можемо погодитися з істориком з діаспори д-ра Петра Мірчука, який чомусь став на захист Мелхиседека Значко-Яворського. Він підтримував тісні контакти із Г.Кониським і втілював у життя ідеї, викладені Катериною ІІ на особистій зустрічі. До самого початку повстання Коліївщини Мелхиседек отримував інструкції з Петербургу. Цитуємо д-ра П.Мірчука з його книги «Коліївщина». «Спершись на свої дії в обороні православної віри на допомогу московської цариці, Мелхиседек вирощував серед українців переконання нібито  православна Московщина, а зокрема, цариця Катерина співчуває боротьбі українського народу проти католицької Польщі». Мелхиседек не був простим наївним священиком, а високоосвіченою людиною і тому свідомо йшов на співпрацю з Москвою. Таку ж позицію зайняв і переяславський владика Ґарвасій Лінцевський, який писав, звертаючись до православних українців: «Не слухайте того – сам Бог є вашим оборонцем, а по Бозі – православна Росія. Як всіх православних так і вас вона не опустила і не опустить». Отак і не інакше. Чисто в стилі нинішніх владик і попів з РПЦ.

Таким чином, відчайдушний вибух повсталих проти польського гніту був по-зрадницьки спрямований у русло, потрібне Катерині ІІ, що мало на меті підірвати остаточно ослаблену Річ Посполиту, знищити самих повстанців. Що і сталося! Уманська різанина тому приклад Підступна зрада цариці ще раз підтвердила, що не можна ніколи вірити московському імперіалізмові. Так було з гетьманом Б.Хмельницьким, кошовим І.Сірком, гетьманами Д.Многогрішним, І.Самойловичем, П.Полуботком, С.Палієм та П.Калнишевським. Цього не врахували керівники Коліївщини: повірили місцевим владикам, які уже працювали на Москву, не створили бойових заслонів проти російських загонів армії генерала Кречетнікова, що підло, по-зеківськи, зрадив довірливих гайдамаків. Чи потрібно було керівникам напиватися до втрати свідомості? Саме росіяни відіграли основну роль в придушенні останнього гайдамацького повстання. І ще. На жаль, ні Б.Хмельницький, ні інші гетьмани, які і М.Залізняк та І.Гонта не усвідомлювали ролі УГКЦ, яка ставала національною Церквою. В часі Коліївщини загинуло сотні греко-католиків, зокрема в Умані буловбито кілька сотень неповнолітніх учнів василіанської школи. Тоді 10 червня 1768 було вбито ігумена уманського Костецького і вікарія Левицького і разом з ними ще чотирьох василіан, вбито всіх викладачів василіанської школи, о.Івана Волковицького, о.Степана Берегела, о.Сава Божикович, о.о.Василь та Іван Нечаєвські, о.Микола Грузанський та інших 300 священиків УГКЦ. Частину священиків врятував о.Михаїл Уханевич – тесть Івана Гонти.

Нагадаймо читачам, що на Правобережжі парафіян УГКЦ нищив і переслідував відомий фельдмаршал  Румянцев, як і ще один фельдмаршал О.Суворов, що спішив потопити в крові польське повстання, вбиваючи католиків.

В 1795 р. Річ Посполита перестала існувати, як держава, УГКЦ та УПЦ були ліквідовані дещо пізніше. Катерина ІІ святкувала перемогу.

Теги: історія

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm